Андрій ПИШНИЙ: "Жодних фундаментальних змін у стратегії розвитку Ощадбанку не буде"

Наш попередній раунд "тісного спілкування" з очільником Ощадбанку Андрієм Пишним відбувся понад рік тому й виявився нелегким для обох сторін: емоційна напруга часто зашкалювала. Цього разу спілкування можна назвати спокійнішим, але тільки місцями: коли мова доходила до принципових питань, розмова щоразу загрожувала вибухнути. І таких питань набралося чимало — з відповідями на них ми пропонуємо ознайомитися нашим читачам.

174921.jpg

Пріоритети й перекоси

— Андрію Григоровичу, топ-тема останніх тижнів не лише на фінансовому ринку — відставка голови НБУ та пошук нового кандидата на цю посаду. Не відволікаючись на персоналії, які пріоритетні завдання ви виокремили б для нового керівника Нацбанку?

— Головним пріоритетом, поза сумнівом, має стати відновлення банківського кредитування.

 Зверніть увагу на підсумки роботи банківської системи за перший квартал. Мені в очі впадають дві цифри: зниження обсягу кредитного портфеля юросіб та обсяг вкладень банків у депозитні сертифікати НБУ — цифра перевищує 40 млрд грн при дохідності на рівні облікової ставки й нульовому ризику. Причому найбільші вкладення у державних і найбільших іноземних банків, тобто в установ, які не потерпають від дефіциту ресурсів, навпаки, користуються останнім часом їх надлишком, докапіталізованих. Це свідчить про те, що з проблемою ліквідності банківська система успішно впоралася, завдання із докапіталізації практично виконала, але до виконання своєї безпосередньої функції — кредитування економіки, не взялася. Ні, певне пожвавлення на ринку кредитування спостерігається, але це: а) швидше, епізодичні сплески і б) у тих високодохідних сегментах, які дають відсотковий дохід, але не створюють нової якості економіки.

— Що ви маєте на увазі?

— Я говорю про те, що масово зростає кеш-кредитування фізосіб при системному скороченні портфелів юросіб, недостатній активності сегментів малого й середнього бізнесу та практично повній відсутності іпотеки. Кредитування великого й середнього корпоративу — це робочі місця, експорт, валютна виручка, розвиток внутрішнього ринку тощо.

Кеш-кредитування — це, безумовно, нормальний банківський бізнес... Але це насамперед імпорт споживчих товарів, а отже, експорт робочих місць, а не розвиток внутрішнього потенціалу, це попит на валюту та інше.

— Пам'ятаєте, як говорив екс-голова НБУ В.Стельмах: "Банки різні потрібні, банки різні важливі!". Як, напевно, і різні види кредитування, тільки цивілізованого.

— Ми всі в одному човні. Банківська система, захоплена кеш-кредитуванням і вкладеннями в держпапери, — це шлях у нікуди. Глухий кут. У рамках балансу окремо взятого банку це може бути цілком ефективною і, як показують результати 2016 р., фантастично прибутковою бізнес-моделлю з мільярдними результатами і дивідендами, але з погляду інтересів країни — ні.

Банківська система вистояла й зміцніла та цілком може стати, ні, не так, повинна стати точкою зростання. А без повнокровного кредитування ми, якщо хочете, продовжуємо платити за кризу. Тобто, з одного боку, держава вже заплатила за те, щоб очистити ринок і вивести з нього через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 90 банків, заплативши за їхніми зобов'язаннями перед вкладниками, та й то не всім…

З іншого боку, ми продовжуємо платити за кризу, бо чи не головним (якщо не найголовнішим) дохідним активом банків, що залишилися, є ОВДП і депозитні сертифікати НБУ. Витрати на обслуговування ОВДП — це прямі видатки держави, за депозитними сертифікатами Нацбанку — це його відсоткові витрати та, по суті, недоотриманий прибуток регулятора, що перераховується до держбюджету.

Безумовно, з допомогою депсертифікатів як монетарного інструменту та в умовах низького кредитного апетиту НБУ повинен абсорбувати надлишкову ліквідність. Але ми всі маємо розуміти, що банківська система з надлишковою ліквідністю — це система, яка, можливо, і повернула довіру, але не відновила своєї функціональності. Банки, що не кредитують, — це не банки. А головним джерелом для заробітку і банків, і інших платників податків, і держави має бути зростаюча економіка. Тому новий голова НБУ має за будь-яку ціну запустити в ній продуктивний і ефективний кредитний механізм.

— Ви бачите для цього реальні передумови? Вважаєте, що кредитно-грошова політика НБУ цьому сприяє?

 — Так, бачу, причому чимало. По-перше, НБУ вже неодноразово знижував облікову ставку, а з нею поступово знижується і вартість ресурсів для економіки. Хоча, безумовно, забезпечення реальної трансмісії монетарних імпульсів НБУ — це непроста вправа для всіх: НБУ, уряду, Мінфіну, держбанків, яка ще очікує на своє вирішення.

По-друге, кредитний ринок на сьогодні уже став оживати, і ця тенденція відчувається дедалі сильніше, сподіваюся скоро побачити її в портфельних цифрах, а не просто на рівні відчуття. Поки що основна кредитна підтримка української економіки — це держбанки, без цього корпоративний кредитний портфель системи виглядав би дуже блідо, і цього недостатньо.

По-третє, банки не просто на низькому старті, а вже почали забіг і жорстку конкуренцію за хорошого позичальника. Якісний клієнт може вибирати з кредитних пропозицій різних банків, і сьогодні 16–17% за гривнею дедалі частіше з'являються в заявках.

Банківська система сьогодні — це вже досить зміцнілий організм, що вийшов з коматозного стану після інтенсивної, часто експериментальної та, хочу віддати належне, сміливої терапії. Усередині сектору виконано колосальну домашню роботу: можу сказати, що ринок не просто пройшов реабілітацію, а модернізований з погляду і регуляторного середовища, і внутрішніх процесів.

Цікаве спостереження: нещодавно проводили стратегічну сесію, і я піймав себе на думці, що ми у своєму плануванні досить сміливо оперуємо оцінками й макробаченням центрального банку, про що ще рік-півтора тому і подумати було неможливо. І в цьому, вважаю, значна заслуга голови НБУ Валерії Гонтаревої, яка збирається піти з посади.

— Далеко не всі з вами погодяться.

— Точно знаю, що не всі. І не все було просто й лінійно. Але упевнений, що ті, хто перебував усередині банківської індустрії в цей драматичний період і розумів суть, масштаб, глибину й складність проблематики, віддадуть належне. Час і цифри всіх розсудять.

— Повернімося до позичальника. Погодьтеся, якісних позичальників на ринку сьогодні раз, два та й кінець. Для пересічних потенційних позичальників вартість ресурсів усе ж таки поки що залишається на позамежному рівні.

— Розділимо ваше питання і мою відповідь на дві частини. А чому ви вважаєте, що пересічний потенційний позичальник має відрізнятися від якісного? Моя відповідь: не має. Щоб бути потенційним позичальником, недостатньо потребувати грошей. Треба вміти не тільки взяти, а і обслужити, забезпечити та повернути залучені в кредит кошти. Пересічний потенційний не повинен перетворитися на пересічного проблемного. І знову це комплексне завдання для всіх.

— Коли заходить мова про необхідність вирішити в Україні якесь комплексне завдання за участі різних відомств, одразу стає якось сумно від відчуття безнадії…

— Усе насправді не так складно. Просто кожен має чітко розуміти свою роль і завдання, виконуючи їх на своєму місці.

Державна політика має точно позначати пріоритети, точки зростання й механізми стимулювання, підтримки (програма енергомодернізації житла "теплі кредити" — чудовий приклад, АПК, МСБ, бізнес-інкубатори). Заявіть пріоритетний сектор, покажіть реальні рішення на підтримку, позначте стратегічні пріоритети для держбанків і спостерігайте за припливом інвестицій. Але тільки так, щоб усерйоз і щосили.

Муніципалітети: не сидіти на мільярдах у депозитах, які, у свою чергу, розміщені в держпапери, а давати роботу й замовлення підприємцям, реалізовувати програми соціально-економічного розвитку міст, регіонів. Децентралізація дає ефект, але муніципалітети зобов'язані навчитися з цими грошима працювати. Це колосальний ресурс: торік на депозитних рахунках муніципалітетів пролежали близько 14 млрд грн.

Ну а підприємцям потрібно вчитися працювати цивілізовано, по-європейськи, брати участь у тендерах, займатися бізнес-плануванням, маркетингом, просуванням. Я запевняю вас, що кредитна заявка, підкріплена добре продуманою бізнес-стратегією, плануванням і глибоким розумінням питання з боку менеджменту й бенефіціара, обов'язково знайде відгук у банку.

— А для самих банків? Свою власну роль ви чітко розумієте?

— Для банків, зокрема державних, — дзеркалити пріоритети державної економічної політики і не допускати контрпродуктивної конкуренції, пам'ятаючи про рентабельність капіталу та працюючи над підвищенням акціонерної вартості — приватизація не за горами.

Загрози й можливості монополії

— Стосовно часу й цифр. Приватизація держбанків — дуже важливе питання, яке і міністр фінансів, і голова НБУ в один голос називають пріоритетним. Але за фактом відбувається поки що все навпаки, і держбанки сьогодні — це вже понад 50% банківської системи…

— …55% за активами, майже 51% депозитного портфеля юросіб і 61% — фізосіб. І я припускаю, що ці показники зростатимуть.

— Саме так! І ціна питання — уже навіть не десятки, а сотні мільярдів не лише витрачених на капіталізацію, а й сукупно контрольованих держбанками. А результат який? Минуло майже півроку після входження "Привату" до "держклубу". Хто визначає політику поведінки держбанків на ринку, чи є взагалі якась політика, стратегія? Адже щодо раніше прийнятого її варіанта фактор Приватбанку, очевидно, сплутав усі карти.

— Давайте по черзі. По-перше, питання про те, якою має бути стратегія реформування держбанків, було поставлене не вчора і не п'ять місяців тому. Над відповідним документом спільно працювали Мінфін, держбанки й МФО весь 2015 р. Підсумок: уряд Яценюка схвалив стратегію в лютому 2016-го, і держбанки взялися за її імплементацію. Для "Ощаду" це означало таке: стратегія розвитку банку була актуалізована, виходячи з пріоритетів діяльності, сформульованих акціонером-урядом, ми активізували роботу з нашими партнерами з ЄБРР. Результатом цієї роботи став успішний дью-дилідженс банку і підписання ряду угод з ЄБРР, ключова з яких — Меморандум про стратегічне партнерство. Наша діяльність повністю підпорядкована логіці трансформації та розвитку банку, закріпленій у дорожній карті, з чіткими квартальними маяками й КРІ. Комерційними пріоритетами в корпоративному сегменті визначені енергетика, інфраструктурні проекти, агропромисловий комплекс. Малий і середній бізнес як магістральний напрям, реформування філіальної мережі. Ми працюємо над підвищенням акціонерної вартості банку, його інвестиційною привабливістю і перспективою залучення ЄБРР як акціонера.

Скажіть, що зайве в цьому порядку денному для моєї команди? І як фактор "Привату" має змінити цю систему пріоритетів у нашій стратегії? Моя відповідь: жодних фундаментальних змін у стратегії розвитку Ощадбанку не буде. Іншими словами, у нас є маршрут, і ми чітко розуміємо, що маємо зробити, де і чия зона відповідальності: уряду, Мінфіну, НБУ, наглядової ради й правління "Ощаду". До слова, з таким підходом цілком згодні наші колеги з ЄБРР.

 З того, що я все ж таки запропонував би, то це підсилити функціональність банку як універсального. За останні два роки ми глибоко реформували систему ризик-менеджменту, кредитного аналізу й комплаєнс, впровадили міжнародні стандарти, напрацювали унікальний досвід взаємодії з великим корпоративом і держкомпаніями, які реформуються й комерціалізувались. Нам є що запропонувати ринку, акціонерові, партнерам.

— Але це ваша стратегія, Ощадбанку. На жаль, вона не дає відповіді на запитання, що держава має намір зробити з контрольним пакетом банківської системи і як планує поводитися на ринку. І деклараціями тут не обійтися, адже навіть міністр фінансів говорить, що бачить проблему контрпродуктивної конкуренції "Ощаду" і "Привату".

— Не мені вам говорити, що розширення присутності держави в банківському секторі було вимушеним. Від цього нікому не комфортно й, зокрема, мені, оскільки всім очевидно, що більш як половина системи — це вже перебір. Це нова реальність, до якої нам усім ще треба адаптуватися. Але, до речі, якщо вже ця реальність відбулася, то нею можна й треба скористатися.

— Що ви маєте на увазі?

— Поясню. Українська банківська система суттєво консолідувалася за останні три роки. У 2016-му на топ-10 банків країни припадало 72% усіх активів. У "довоєнному" 2013-му цей показник становив трохи більше половини — 54%. Якщо взяти горизонт у топ-20 банків, то перша двадцятка консолідувала сьогодні вже 88% української банківської системи.

Щодо цього Україна стала більше схожою на сусідні країни Центральної Європи. Зокрема, у Польщі й Чехії в першій десятці банків консолідовано 70 і 73% банківських активів відповідно. Але з однією лише відмінністю, що при цьому частка держави в топ-20 українських банків зросла до 60%. По всій системі — до 55%.

Добре це чи погано? Знову ж таки, повторюся, це існуюча реальність. Чи йдеться тут про неефективне державне втручання? Аж ніяк. Це рішення підтримали й наші міжнародні партнери. Без цього рішення було б усім учасникам ринку й усій країні, м'яко кажучи, дуже нелегко.

 — То все ж таки, про які можливості, які відкриває домінування держбанків, ідеться?

— Щоб відповідь була зрозумілішою, згадаймо ще досить свіжі в пам'яті події. В умовах кризи 2008–2009 рр. лідер ЄС Німеччина була змушена купити 25% акцій Комерцбанку — другого за активами у країні. У результаті держбанкінг у ФРН перевищив 50% усієї банківської системи. Як сьогодні в Україні. Чи правильно зробили німці? Відповідь очевидна. У підсумку в посткризові 2010–2011 рр. зростання ВВП Німеччини становило 4,1 і 3,7% відповідно. Минулого 2016-го — майже 2%.

Шляхом націоналізації найбільших системних комерційних банків у 2008–2009 рр. пішли й такі розвинені країни, як Велика Британія, Нідерланди, Ісландія, Люксембург. Націоналізовані банки відразу ж переорієнтувалися на свої внутрішні ринки через відсутність довіри на ринках міжнародних. Можливо, це підказка для нас.

Звичайно ж, при контрольному пакеті держави в банківському секторі важливими є ефективні рішення головного акціонера — уряду. Якщо такі рішення адекватні ситуації й можливим сценаріям майбутнього, то державний банкінг перетворюється на найпотужніший інструмент для перезапуску й стимулювання економіки. Принаймні це може бути тимчасовою антикризовою політикою. А далі, у середньостроковій перспективі, необхідно шукати інвестора та виставляти на приватизацію пакети акцій очищених і зростаючих держбанків.

 Отже, у короткостроковій перспективі держбанкінг — це унікальна можливість, якої не можна втратити. Вона дає стабільність і керованість. Можливість закласти правильні тренди. Шанс запустити знову економіку (держкомпанії, великі інфраструктурні проекти, МСБ, енергоефективність тощо). Реалізувати максимум соціальних функцій у період кризи. Після чого (при позитивному сценарії) на підйомі економіки з володіння в момент максимальної вартості банків вийти. При цьому приватизація банків на витку економічного зростання — це додатковий імпульс для розвитку й банківського сектору, і економіки в цілому. Для держави це унікальна можливість виштовхнути економіку на нову орбіту, виконавши при цьому всі міжнародні зобов'язання.

У довгостроковій перспективі переважна держчастка в банківському секторі — це пряма очевидна загроза, яка може призвести до колапсу економіки у разі негативного сценарію розвитку. Адже джерело покриття ризиків — держбюджет. А це суперечить домовленостям з МФО, насамперед з МВФ і ЄБРР. Це може нести корупційні ризики при політичному втручанні в корпоративне управління. А "неринковість" банківського сектору — дорівнює "повній відсутності іноземних інвестицій".

— Давайте від теорії перейдемо до суті: наскільки це ринкова практика, коли, зібравшись "попити кави", чотири голови правління держбанків вирішили порегулювати ринок і стрімко опустити депозитні ставки? Хіба це не змова?

— Ви помиляєтесь. І я готовий пояснити, чому це не змова, а навпаки, розумна економічна політика. Чому держава, яка на сьогодні зацікавлена в тому, щоб запустити кредитний механізм, не може цього зробити, маючи в руках контрольний пакет усієї банківської системи? І чому вона не повинна корегувати й координувати кредитну політику держбанків, щоб знизити вартість ресурсів в економіці? Повинна.

"Ощад" зі свого боку після знижень облікової ставки НБУ щоразу привселюдно повідомляв про зниження своїх відсоткових ставок. Не просто з доброго дива, а виходячи із ситуації на ринку.

Та якщо я бачу, що при зниженні облікової ставки НБУ до 14% у конкуренції за кошти муніципалітетів держбанки пропонують ставки на рівні до 20% річних, то вважаю за доцільне запросити за один стіл трьох колег — керівників держбанків. Щоб усім їм сказати: "Хлопці, а погляньмо, чи все в нас добре, якщо ми даємо 20% річних за депозитами муніципалітету? На кого працює така ставка? Можу сказати, проти кого вона працює, — проти всіх учасників процесу. Проти держбанків, проти держави як їхнього акціонера, проти самого ж муніципалітету і його громади. Ми зобов'язані цю ситуацію розкрити і сказати, що це неправильно.

— А ми й не заперечуємо, ми проти того формату, в якому це відбувається, бо це дуже нагадує підкилимні домовленості.

— Якби вони були справді підкилимними, то навряд чи хтось у цьому привселюдно зізнався. Крім того, подивіться на склад наглядових рад усіх держбанків, на третину вони збігаються, а це означає, що координація має місце за фактом. Можу погодитися, що для цього має бути якийсь інший процедурний формат, щоб забезпечити відкритість процесу, і, можливо, оновлена стратегія держбанків повинна його запропонувати. Але для мене важливіше тут не шашечки, а їхати. І коли вже так склалося, що держава тимчасово одержала контрольний пакет банківської системи, вона зобов'язана цією ситуацією скористатися в інтересах розвитку. Передусім для зниження вартості ресурсів і запуску трансмісійного механізму. А далі — маховика кредитування.

Суди-пересуди

— Але ж маховик кредитування не крутиться не лише через дорожнечу ресурсів…

— Це одна з головних причин. Але ви абсолютно праві, є й низка інших стримуючих чинників. Відсутність ефективного захисту прав кредиторів і порядку в судовій системі. І це ще один системний виклик, з яким, на мою думку, зобов'язаний працювати новий голова Нацбанку. Це те, що нині не просто заважає далі рухатися, а не дає дихати.

 — Ви вважаєте, що наведенням ладу в судах повинен займатися Нацбанк?

— Я вважаю, що це завдання для всієї влади, і голова Нацбанку у взаємодії з банківським співтовариством має всі передумови виступити одним із ключових лобістів і модератором процесу.

У банків накопичено колосальний портфель проблемної заборгованості через розчищення банківської системи, через дефолти позичальників. Ці питання практично повністю перекочували в зону відповідальності судової й правоохоронної систем. І тут починаються сім кіл пекла. Кажу про це не з чуток. Ви знаєте, наприклад, про наш суд із "Дельта банком" і його власником, поручителем за кредитами Миколою Лагуном. Ощадбанк одержав усі правосудні рішення й довів свою правоту в усіх інстанціях, аж раптом у Вищому спеціалізованому суді приходять до "дивного" рішення, яке суперечить українському законодавству, здоровому глузду, практиці — всьому. Питання ціною 4 млрд грн. Саме вона, очевидно, і визначила появу такого "дива" у судочинстві.

— І що тепер?

 — Крапки ще не поставили. Ми готуємося йти у Верховний суд і також звернулися в Незалежну асоціацію банків України, тому що створений прецедент є системним ризиком для всього банківського сектору. Він ставить під сумнів сам інститут поручительства фізичної особи за зобов'язаннями.

 Досвід у судах ми накопичили за три роки теж достатній, тож кейс із Вищим спеціалізованим вважаємо ще однією перевіркою на міцність. Наприклад, у нашому давньому спорі з Брокбізнесбанком і його поручителем — компанією "Капітал-Інвест" із приводу одного з ліквідних приміщень на вулиці Саксаганського в Києві ми вже закріпили правову позицію банку, скасовано всі неправосудні рішення, і нині ми в кроці від його реалізації. У ситуації з "Креативом" у нас є судові рішення в сфері застав, і майно виставлене на продаж через відкриті електронні майданчики. За особистим поручництвом пана Березкіна ми також одержали позитивне рішення, і вже йде виконавче провадження на 22 млн дол. і 100 млн грн.

Та хай там як, системна проблема, з якою банки мають справу в судах, очевидна — занадто часто ціна питання так впливає на думку суддів, що казуїстика їхніх рішень опиняється за межею будь-якої правової логіки. Тому те, що нині потребує першочергової уваги нового голови НБУ й усього банківського співтовариства, — це судова система, захист прав кредиторів. І задіяти слід максимально весь арсенал можливостей: інформаційний, політичний тиск, ефективне співробітництво з іншими держорганами й топ-політиками, депутатським корпусом.

— Ви вірите в таке співробітництво? Щось поки воно не було ефективним, а гонтаревські "сорокабанкірські посиденьки" стали майже притчею во язицех.

— Вірю. Приміром, закон про фінансову реструктуризацію, який потрібен усій банківській системі, написано за особистої участі та співробітництва експертів НБУ і, зокрема, нашого банку. Це був один із пріоритетів на 2016 р. Саме тому в нас є тепер закон, що створює хорошу перспективу для розчищення балансів від токсичних активів. Це те, що дасть змогу не генерувати подальших збитків, які так чи інакше перекладаються на держбюджет. Ми ідентифікуємо цю проблему й уже не просто обговорюємо, а створюємо інструмент для вирішення.

— Але ж закон, про який ви говорите, не працює.

— Не згоден. Підготовчий етап запуску завершено. Усі механізми вибудувано. 3 квітня ц.р. створений при НАБУ Секретаріат фінансової реструктуризації офіційно повідомив про початок роботи й прийом заявок.

— Ви наважитеся підписати хоча б одну таку реструктуризацію? На 100 або 300 млн дол., як, наприклад, у випадку з "Креативом"? Це ж одразу стаття.

— По-перше, такі кейси, як "Креатив", не підпадають під дію закону. У цьому разі — судовий позов і стягнення. По-друге, по активах, що мають перспективу відновити діяльність і пройшли зовнішній незалежний аналіз, рішення прийматиметься згідно з нормативними документами й не одноосібно, а відповідними комітетами банку. Нагадаю, що нині вже банк прозорий у таких рішеннях для банківського нагляду в режимі онлайн. Куратор НБУ бере участь у всіх засіданнях комітетів і правління. По-третє, відповідальність — це саме той тягар, який лягає на плечі менеджменту. Для того, щоб фінансова реструктуризація була максимально прозорою й аргументованою, і підготовлено відповідний закон. Такі складнопідрядні дії — це завжди управлінський ризик. Ми якраз розробляємо систему внутрішньої документації, що регламентує розгляд і прийняття рішень.

— Ви зараз говорите про так званий полюбовний спосіб вирішення проблем банків із позичальниками. Але ж самі зазначаєте, що ще більша проблема банків — наведення ладу в судах. Валерія Олексіївна, як нам здається, демонстративно відсторонялася від цієї місії.

— Тоді в голови НБУ була справді інша історична місія. Валерія Гонтарева в силу об'єктивних обставин мала бути опонентом тієї старої банківської системи, бо вона, прийнявши пропозицію обійняти цю посаду, фактично одержала квиток на війну.

А тепер новий голова НБУ заступає на посаду в іншому контексті, нейтральному, і це чудовий привід і задати тональність правильну, і пролобіювати потрібний порядок денний, консолідувавши навколо себе банківське співтовариство. Оскільки банки, які вижили в нещодавній війні, залишилися на ринку — всі протестовані, докапіталізовані, просвічені й прозорі, але насторожені та обережні. Нині НБУ не може й не має права говорити, що не розуміє, що відбувається в банківській системі. Бачить усе досконально, до останньої цифри й у перспективних стрес-моделях. А отже, вже все, він більше не опонент. І це — зовсім інший контекст. Уся невдячна робота керівника НБУ залишилася в минулому, тепер має бути спільна робота, в якій банківський сектор повинен знайти спосіб тієї консолідації зусиль, яка потрібна для вирішення проблем нового порядку.

Новий рівень

— І що ж це ще за проблеми?

 — Ще один виклик для всіх нас: для НБУ, Мінфіну, уряду й державного банківського сектору, — на додаток до прийняття закону про фінансову реструктуризацію слід створити нарешті фінансову компанію, яка візьме на себе роботу з токсичними активами на балансах банків. Оскільки вони не тільки зв'язують нам руки та заважають розвиватися, а й продукують дуже серйозні нові ризики.

 Ви пам'ятайте 2014 р.? Анексія Криму й фактична війна на Сході — втрата Україною і її резидентами контролю над значною частиною територій, бізнесів, виробничих активів. Тільки по Криму наш банк зазнав безпрецедентних прямих збитків у розмірі близько 12 млрд грн. Їх довелося компенсувати державі як акціонерові, бо ми були змушені сформувати під втрачені на півострові активи резерви в повному обсязі. Пов'язані з Кримом збитки доводиться покривати й тепер, оскільки більшу частину наших кримських активів було номіновано в доларах і євро. У результаті курсова різниця, що виникає при девальвації, призводить до необхідності нового доформування резервів. Так, із 8 млрд грн торішнього приросту наших негативно класифікованих активів 2 млрд, тобто рівно чверть, "з'явилися" лише через необхідність зробити курсову переоцінку кримського портфеля. І в разі нової зміни курсу в нас знову виникне така ж історія.

 — Ви кажете, що кримські активи втрачено. Проте Ощадбанк робив дуже гучні заяви щодо судових претензій до РФ, за рахунок яких мав намір компенсувати ці втрати. Виходить, це була просто піар-акція?

— Категорично ні. Є факт: унаслідок окупації й анексії Криму Російською Федерацією повністю втрачено бізнес Ощадбанку в Криму. Ми цей збиток оцінили, довели і захистили під час судових слухань у Міжнародному комерційному трибуналі. Сума оцінки — від 1,1–1,45 млрд дол.

— Процес якось рухається? Чи можна розраховувати, що бодай щось відшкодують і коли?

— Бачите ті коробки з документами в кутку кімнати (показує)? Один метр 70 см заввишки, понад 30 тис. сторінок. Це і позов, і доказова база, і оцінка збитку, і висновки експертів. Усе, що доводить обґрунтованість наших вимог про відшкодування мільярдного збитку, пов'язаного з грабежем, учиненим Росією в Криму. Коли мені занесли кінцеву версію перед відправленням у Міжнародний комерційний трибунал, я попросив її тут залишити як нагадування та, якщо хочете, предмет гордості: "Ощад" — поки що єдина приналежна державі компанія, яка підготувала повну позовну заяву й пройшла етап судових слухань.

— Може, це тільки імітація діяльності?

— Імітація? У вас язик не повернувся би так сказати, якби ви знали, скільки до цього вже докладено зусиль і як процесу віддалася вся наша команда, включаючи юридичних радників.

— Коли очікувати остаточного судового рішення?

 — Не знаю. Процес багато в чому безпрецедентний у всіх сенсах, тож навряд чи тут можна розраховувати на швидке рішення. Високий трибунал протягом трьох днів заслухав позовну заяву банку й доказову базу, ми обґрунтували і юрисдикцію, і фактичні обставини. Було проведено дуже глибокі, безпрецедентні дослідження в сфері міжнародного права, російського й українського законодавств. Ми до цього процесу готувалися довгі три роки. Тому я точно не називав би це імітацією. Я з великою повагою ставлюся й до Міжнародного трибуналу, і до існуючої процедури. Нехай витрачають стільки часу, скільки треба, щоб розібратися в цьому складному безпрецедентному процесі.

— Будемо чекати й сподіватися, а поки що перейдімо до більш приземлених матерій. Яка у вас сума непокритого ризику за валютними кредитами?

 — Усі покриті капіталом і резервами на сьогодні.

— А якщо станеться девальвація?

— Усе залежить від того, якою вона буде. Згідно зі стрес-тестом, що проводився 2015-го, необхідна сума капіталізації банку оцінювалася в 8,4 млрд грн за курсу 24 грн/дол. Тоді як торік курс був 27 грн/дол. Саме тому зокрема виникла потреба у додатковій докапіталізації банку. Для того, щоб управляти цим ризиком, розуміючи структуру активів у валюті та їхню якість, ми розраховуємо на механізми закону про фінансову реструктуризацію. Тому що фінансова реструктуризація передбачає можливість конвертації заборгованості з долара в гривню й навпаки — залежно від того, яка бізнес-модель і які грошові потоки генерує той чи інший бізнес.

— Ваш капітал вноситься індексованими облігаціями, це дає можливість якось захиститися від валютного ризику?

— Так. Це захист, який допомагає нам компенсувати валютні ризики переоцінки валютної позиції. У капітал банку внесено держоблігації внутрішньої позики, індексовані на курс. Тобто цей механізм містить дериватив, що дає змогу захеджирувати валютний ризик.

— Виходить, ви просто переклали значну частину ризику девальвації на державу?

— Це — зворотний бік медалі. І саме тому ми хочемо якомога швидше вирішити проблему, яка генерує цей ризик для нас і для бюджету. І це рішення — агентство з роботи з поганими активами й механізм фінансової реструктуризації.

— Чи не вважаєте ви, що дивитеся на вирішення цієї проблеми тільки зі своєї особистої дзвіниці: банку слід очистити свій баланс, і йому стане добре. Але якщо ви, професійний кредитор, який видавав ці позички, який усе про них знає, який працював із цими позичальниками, не можете їх стягнути, то як їх стягне агентство? Досвід Фонду гарантування — поки що суцільні смуток і туга.

— Особиста дзвіниця? Це так ви називаєте державні банки, на частку яких припадає понад половина активів усієї системи?

— Коли вже на те пішло, то чому тільки державні? Чому не всі комерційні банки?

— Я думаю, що більшість комерційних банків із цією вправою вже впоралися. Вони так чи інакше вже списали свої найпроблемніші активи — на материнські компанії, зробили заліки, прийняли в погашення майно, корпоративні права, використали механізми зворотного викупу… Їм були доступні інструменти очищення балансу, які недоступні державним банкам.

— А ті, хто не впорався, уже не на ринку… Держбанки, визнаймо, залишилися на ньому тільки завдяки підтримці держави.

— На ринку залишилися банки, яких підтримали акціонери, виконавши програму капіталізації. Я не знаю жодного банку, якому не знадобилася б докапіталізація. І держбанки не виняток. Усі банки, що пройшли кризу, вистояли завдяки акціонерам. Наш акціонер — держава. Обсяги докапіталізації пов'язані зі знецінюванням активів, дефолтами, а в нашому випадку — ще і з безпрецедентними втратами в Криму й Донбасі. Усі проблеми, які є в нашому балансі, — це активи, сформовані до 2014 р. І цей баласт безнадійної заборгованості — важка ноша.

— Тому, виходить, давайте я цю ношу скину в якийсь "смітник", і мені відразу стане легко й добре. Але ми як платники податків цікавимося, в яку суму цей захід виллється для держбюджету та держборгу?

 — Як топ-менеджер банку, я відповідаю за те, щоб вкладені в нього державою гроші давали відповідну рентабельність. Усі гроші, які було вкладено при моєму керівництві в Ощадбанк, а це понад 20 млрд грн, пішли на покриття збитків, пов'язаних із війною, девальвацією, економічним спадом. Проте ми ці ресурси розцінюємо як інвестиції. А інвестиція мусить давати дохід. Тому відновлення прибуткової діяльності банку — для нас пріоритет №1. Після найтяжчих двох років збиткової діяльності 2016-й "Ощад" закінчив із прибутком у 468 млн грн. І заплатив державі належні дивіденди в сумі 139,2 млн. Можу згадати й про повне погашення кредитів рефінансування перед НБУ, узятих ще у 2008 р.

— Створення банку або компанії з управління поганими активами (КУА) може вилитися в гігантське додаткове навантаження на бюджет. Перший заступник міністра фінансів Маркарова заявляла, що робоча група зі створення такої КУА вже є, до неї входять у тому числі представники держбанків. Чи можете ви хоч щось розповісти про те, на яких принципах буде створено цю КУА? Капітал великий буде потрібний для її створення?

 — Не маленький.

— Навіщо?

— Для того, щоб здійснити викуп проблемної заборгованості.

— Тобто ви хочете на цьому ще й гроші заробити?

— Не йдеться про заробіток. Ми хочемо застосувати найкращий досвід і цивілізовані механізми по роботі з проблемною заборгованістю, які були реалізовані в Іспанії, Аргентині, Туреччині. Вони (прим. — КУА) мають здійснити викуп активів.

— На яку суму ви хочете, щоб вони викупили в Ощадбанку?

— Не знаю. Буде експертиза — рахуватимемо.

— Але хоча б порядок цифр назвати можете?

— Це буде некоректна цифра. Кожний актив буде оцінений незалежними експертами й на предмет вартості, і з погляду доцільності передачі в bed-bank.

— Однак ваші резерви сформовані на всю суму проблемної заборгованості?

 — Вони сформовані в повному обсязі, як того вимагають міжнародні стандарти фінзвітності станом на травень 2017 р.

— Добре. Відповідно, ваші потенційні збитки вже покриті, і проблема тільки у валютних ризиках?

— І в операційних витратах, які несе банк на обслуговуванні цього кредитного портфеля.

— Правильно. Тож позбудьтеся нього за одну гривню. Навіщо робити це за мільярди, які вже нібито покриті?

— Кожний актив буде оцінений. По кожному з них буде визначено стратегію та прийнято рішення, за яку суму він буде переданий з балансу банку. Деякі активи генерують колосальні за своїм обсягом витрати — робота співробітників по супроводу, валютні ризики, захист у судах. Усе це має бути оцінене. Говорити сьогодні, скільки точно це все має коштувати, рано, тому що оцінки ще не було.

 — А як оцінити вартість, якщо ринку немає? Хто та за скільки може її якісно здійснити?

 — Оцінку може проводити компанія, яка має необхідну компетенцію та репутацію на міжнародному рівні.

— Зачекайте, але ж ви не просто хочете позбутися проблемних активів, ви ще й хочете грошей за це взяти, і чимало. Зараховуйте вартість після того, як активи буде реально продано.

— Не все так просто, навіть якщо акціонер вважатиме, що ці активи ми маємо передати КУА безплатно, він одразу має знайти джерело покриття їхньої ліквідаційної вартості в балансі банку.

— Однак резерв уже сформований, причому головним чином за рахунок докапіталізації від держави.

— При формуванні резерву враховується, крім іншого, ще й вартість заставного майна. Резерви сформовані саме так, як того вимагають міжнародні стандарти фінзвітності. Ми не можемо формувати резерви більше, ніж того вимагають МСФЗ, тому що тоді ми створюємо додаткове джерело збитків для нашого акціонера. Є міжнародний стандарт, є класифікація кредитного портфеля, є оцінка кредитного ризику, є те, за рахунок чого цей кредитний ризик покривається. Якщо є непокритий кредитний ризик, його покриває акціонер. При цьому мені регулярно кажуть, що я дуже консервативно підходжу до оцінки ризику. А я вважаю, і так показують час і досвід, що певна частка консерватизму в будь-якому банку йде тільки на користь вкладникам та акціонеру.

— Ми просто намагаємося зрозуміти дуже просту річ, за що ще нам доведеться заплатити як платникам податків? Нам уже нарахували 117 млрд грн за "Приват", хоча, судячи з усього, буде значно більше за 150 млрд. Ощадбанк одержав близько 20 млрд, "Укрексім" — порівнянну суму. А тепер нам кажуть, що ще потрібно розщедритися на агентство проблемних активів.

 — У чому ви праві, то це в тому, що необхідно все рахувати та зважувати. Якщо знаходження цих активів у балансі банку з погляду акціонера буде менш витратним, чинитиме менший тиск на бюджет, і власник не зацікавлений у підвищенні акціонерної вартості банків, якими володіє, то, звичайно, ніяка КУА не потрібна. Будемо продовжувати працювати з цим портфелем.

— Ми не кажемо, що КУА не потрібна. Але ми намагаємося зрозуміти, на яких принципах вона повинна бути організована, і скільки це коштуватиме.

— Поки що обговорюється варіант, що Мінфін виступить 100-відсотковим акціонером. Це ще навіть не проект рішення, тому що знадобиться спеціалізований закон. Без нього КУА функціонувати не зможе. А це означає, має бути ще запекла дискусія в парламенті та комітеті.

— Нас трохи турбує 100-відсоткове зосередження ключових функцій під крилом Мінфіну. Знаєте, чому? Процесом керує заступник міністра фінансів Маркарова, яка є дружиною екс-голови наглядової ради Ощадбанку Данила Волинця, котрого ЗМІ називають давнім бізнес-партнером братів Клюєвих. Які, у свою чергу, заборгували колосальну суму грошей "Ощаду". Ми не готові когось у чомусь звинувачувати, але хіба це не корупційні ризики? Причому в даному контексті річ навіть не в Маркаровій або Клюєвих, а в системності процесів і рішень.

 — Ваші побоювання надумані. Прозорість створення такої організації буде безпрецедентною. Ми кажемо про один із варіантів, які обговорюються. В обговоренні, до речі, беруть участь і представники МФО, у тому числі й МВФ.

— Фактично така сама купа проблемних активів, як обговорюється, — це ФГВФО, тільки для вже мертвих банків. І наскільки він ефективний навіть із профільним законом? І крім іншого, саме тому, що управляє ним наша держава та наші чиновники.

— ФГВФО і КУА — різні речі. Не всі проблемні активи — безнадійні. Є активи, які тиснуть на баланс банку, по них сформовані резерви, ідуть операційні витрати, але вони генерують грошовий потік! Просто недостатній. Такі активи ще мають економічну перспективу. Вона очевидна. Ми розглядаємо їхню передачу КУА як мінімум тому, що в банку немає компетенції для управління ними: великими торговельно-розважальними центрами або олієжировими заводами. Це не наша робота. У нас на балансі вже сформувався цілий пул нерухомості. І це проблема, тому що ціна на нерухомість нині невисока. Ми її виставляємо раз на тиждень на торги й при цьому не одержуємо жодних заявок... Але ж цією нерухомістю потрібно ще й управляти. За рахунок амортизації вона створює тиск на баланс банку. Спеціалізована, компетентна компанія з управління активами — це можливий вихід із ситуації. Але перед цим їх потрібно оцінити та одержати справедливу компенсацію з урахуванням й операційних ризиків, і всіх інших факторів. Я вам свідомо не називаю жодної цифри з тих, які потрібно буде сплатити за ті проблемні активи, що в нас є. Цих цифр немає, вони — предмет дуже скрупульозних аналізу та оцінки.

— А де гарантії, що, позбувшись цього "баласту", ви не розпочнете відразу створювати й плодити новий, просто до певного часу непомітний?

— У банку вже цілком інші ризик-правила й процедури, міжнародні стандарти звітності. Наша кредитна політика змінилася, вона, у тому числі, була оцінена ЄБРР. І я сподіваюся, що рішення по проблемних активах тільки підсилить зацікавленість ЄБРР у партнерстві з "Ощадом". Тому що ми покажемо їм чудові результати не лише з роздробу, в якому ми вже не боремося за лідерство, а є лідерами, а й по МСБ. У нас у режимі 24/7 працює команда з Франкфуртської бізнес-школи в рамках нашого з ними спільного проекту з кредитування. Ми разом будуємо ефективну "кредитну адміністрацію", працюємо в регіональних управліннях. Нещодавно ми затвердили наше цільове бачення, і в мене очікування більш ніж оптимістичні.

— Тоді назвіть період, через який, за умови прийняття відповідних законодавчих змін, можна очікувати, що ЄБРР стане акціонером Ощадбанку.

 — Ми одержали однозначне підтвердження від ЄБРР, що, попри зміни банківського ландшафту, зацікавленість у співробітництві з Ощадбанком у них зберігається, і ми рухаємося відповідно до намічених раніше домовленостей. Але для цього, як ви абсолютно правильно зазначили, треба прийняти певний пакет законів. Думаю, що вже впродовж 6–9 місяців після їхнього ухвалення ми закінчимо остаточно підготовку до продажу міноритарного пакета акцій, не менш як 20%.

— Чому, як ви вважаєте, необхідні законодавчі зміни, які фігурують навіть у Меморандумі з МВФ, не приймаються вже рік, якщо не більше?

— Наскільки мені відомо, законопроекти, про які ви кажете, уже готові й на виході. На строки внесення вплинула, швидше за все, націоналізація "Привату", після якої й законопроект, і стратегію розвитку держбанків об'єктивно необхідно було переглянути. Наскільки я розумію, нині уже бачення на рівні концепції визначено.

Тоді відразу запитання. Чи вважаєте ви за доцільне конкурувати в роздробі з Приватбанком?

— Вважаю. Ми конкуруємо з ним останні три роки, і в нас непогано, до речі, виходить. Чому б нам не продовжувати?

— А може, все-таки було б ефективніше приєднати ваш роздріб до "Привату"? Є ж така думка.

— Це дурість. Розглядати цей варіант безглуздо. В "Ощаду" є конкретні результати, які підтверджують наші бізнес-перспективи. Це лідерство в картковому сегменті та торговельному еквайрінгу, у зарплатних проектах, у яких уже понад 50% — це компанії не державного, а комерційного сектору; лідерство в роздрібному кредитуванні за програмою енергоефективності — вісім із десяти "теплих" кредитів видано "Ощадом". У нас другий за функціоналом, надійністю та зручністю онлайн-банкінг і багато чого іншого. Приєднувати когось кудись — таке питання на порядку денному не стоїть.

— Однак ви більше корпоративний банк, ніж ощадний.

— Та ми ніколи й не були класичним ощадним банком з погляду питомої ваги депозитів фізосіб. У нас тільки зараз викристалізовується стратегія розвитку "Ощаду" як універсального банку. Для всіх це стало очевидним. Ми вже ефективно працюємо в універсальному форматі, стрімко розвиваючи свій роздріб. Ми за операційним доходом сьогодні №1. Модернізуємо мережу, відкрили 500 нових відділень і рухаємося далі. Два роки поспіль лідируємо за приростом депозитів фізосіб. По комісійному доходу вийшли на друге місце на ринку.

— Результати діяльності Ощадбанку за минулий рік уже опубліковані. Які показники вважаєте головними?

— 8,2 млрд грн операційного доходу, 468 млн — чистого прибутку 2016-го, у першому кварталі 2017 р. — 158,3 млн грн.

— Із приводу вашої операційної діяльності та комісій за платежі в касах. Тарифи на розрахунково-касове обслуговування ви запровадили, щоб операційним прибутком хвалитися?

— Дякую за запитання. Стаття 53 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" забороняє нам надавати послуги нижче за їхню собівартість.

— І ви багато років порушували закон?

— Ні, закон ми не порушували. Є певна сума, яка нам компенсувалася постачальниками послуг, але через те, що зросли операційні витрати на надання послуг, вона витрат не покриває. Тому ми були змушені запровадити найнижчу на ринку комісію в 3 грн. До цього моменту ми були єдиним банком у країні, який не стягував плату за обслуговування в касі. Навіть "Укрпошта", будучи держструктурою, бере відповідну комісію й навіть її підвищила. Але ми розуміємо, що на нас більша частина комунальних платежів, і є певна соціальна функція.

— Саме одна з тих соціальних функцій, заради яких існують держбанки.

— Та сама "Укрпошта", на яку теж покладено соціальні функції, створила, наприклад, нам чимало проблем, просто відмовившись приймати в Києві комунальні платежі з 1 січня 2017-го, у розпал опалювального сезону. І додаткових 100 тис. їхніх клієнтів хлинули до нас у відділення.

— А ви їх зустріли трьома гривнями.

— У цьому й річ, що ні! Ми ще два місяці комісії не запроваджували, чекали закінчення опалювального сезону, максимально прискорювали розширення альтернативних каналів. Це важливо, ми не відмовилися приймати, ми дали безплатну альтернативу в дистанційних каналах обслуговування, при цьому поставили найнижчий тариф на платежі в касах. Понад те, пенсіонери — клієнти банку, як і раніше, можуть не платити комісії при звичній для них оплаті в касах карткою банку. Інших готові навчати, переводити в дистанційні канали — веб-банкінг, інформаційно-платіжні термінали.

Та якщо ви все одно волієте користуватися послугами каси, попри можливість оплатити безплатно за дистанційними каналами, то заплатити доведеться. Зарплата операціоніста в Києві на 30% вища, ніж середньоринкова, і при цьому в нас постійно близько 300 незакритих вакансій. Люди не витримують напруги в період оплати комунальних послуг.

У 2014 р. частка проведених операцій у касі була 78%, а по віддалених каналах — 22%. Сьогодні ця пропорція 50/50! Половина проведених операцій уже в дистанційних каналах. Кількість активних клієнтів "Ощад 24/7" з 400 тис. у 2015-му збільшилася до 1,5 млн чоловік на початок 2017-го. Ми другий банк у країні за кількістю клієнтів, які обслуговуються через Інтернет і мобільний банкінг! Отже, переконаний, ми зможемо розвантажити мережу, вирішити проблему черг і створити комфорт для обслуговування наших клієнтів. Ми вже довели, що можемо змінюватися, змінюємося зараз та будемо змінюватися й надалі.

 

Юрій Сколотяний, Юлiя Самаєва


 

інші пропозиції