Мій банк
МОЯ СВОБОДА
МОЯ СПРАВА
МОЄ МАЙБУТНЄ
МОЯ СИЛА
МОЄ ЗАВТРА
МІЙ СПОКІЙ
МОЇ ЛЮДИ
Відділення Відділення
USD 41.40 41.90
EUR 42.95 43.95

Про добрі справи та добрих людей

Марина Корчака

Супербізнес

Соціальний підприємець, співзасновник «Пекарні добрих справ Good Bread from Good People» Владислав Малащенко розповів про свій проект і проблеми працевлаштування людей із ментальною інвалідністю.

 

Розкажи історію створення компанії від вибору варіантів її назви до остаточного запуску.

Я не думав три роки, як це краще зробити, – просто сів і почав щось малювати в зошиті. Так народилися ідея пекарні та її назва. Всі рішення щодо пекарні та її запуску приходили і досі приходять дуже легко. Я відразу їх роблю, не перевіряючи. Потім від цього страждаю, але поки це нормально.
Я лікувальний педагог і знаю, що людям із ментальною інвалідністю ніде працювати. Тому я вирішив створити таке місце, де б вони могли працювати і заробляти собі на життя.

Чому саме соціальний бізнес?

Я не знав, що це соціальний бізнес. Дізнався про це тільки тоді, коли його створив і мені сказали: о, ти соціальний підприємець!

Якою є місія пекарні?

Перша місія – влаштовувати на роботу людей з інвалідністю. Друга – міняти звичне ставлення суспільства до людей із ментальною інвалідністю. Третя – працевлаштовувати молодих фахівців. Але виконувати третю місію поки не виходить: молоді фахівці зазвичай не хочуть працювати.

Перш ніж запустити пекарню, чи вивчав ти ринок та його ризики? Чому вибрав саме цю нішу?

Тут нема чого вивчати. В Україні зараз з'являються соціальні бізнеси, ця тема стала досить хайповою. Але поки що крутіше від нас нікого немає: ми не просто відправляємо гроші на благодійність, тому наш бізнес – це соціальний бізнес у квадраті! А коли ми відкриємо ресторан, він буде соціальним бізнесом у кубі, тому що в ньому буде три вектори розвитку: пекарня, кафе і ресторан. Я вважаю, що в цьому бізнесі є два величезних плюси: перший – wow-ефект, другий – якісний продукт.
Зараз соціальним вважають бізнес, 20% від виручки якого віддається, наприклад, в дитбудинок. Але це дуже просто зробити. А ось найняти людей, які потребують особливого розуміння та поводження, спілкуватися з ними кожен день – це важко. Проте я вибрав більш складний шлях, і така модель працює. Адже я не можу собі уявити, щоб я відкрив пекарню, найняв людей і просто на Новий рік дарував би їм подарунки.
Звичайно, я вчився на бізнес-курсах, опрацьовував цю ідею. Спочатку хотів зробити столярну майстерню, але зрозумів, що це не моє. Потім вирішив створити пекарню. Я ніколи не думав про те, що робити і як. Я просто знав, що це буде і як воно буде виглядати.

З якими труднощами, стереотипами ти зіткнувся на перших етапах?

Перший місяць був найважчим у плані прориву: ми мали пояснити людям, чим займаємось. Ми мали створити стратегію спілкування в цілому і в соцмережах та ЗМІ зокрема. І це було найважче, адже в основному всі жаліють таких людей. Ми тут нікого не жаліємо, ми просто по-людськи з ними спілкуємося. І вся наша комунікація націлена на те, щоб показати, що це такі ж люди. Просто в них є певні особливості. Саме особливості, а не інвалідність. Ми доводимо суспільству, що ці люди просто інші, і вони не нижча каста, а, можливо, навіть вища. Ну, як мінімум середня!

Скільки грошей ти інвестував у свій проект? Це були твої ресурси чи ти залучав інвесторів?

Я вчився в Startup Ukraine, і на випускному до мене підійшла одногрупниця, яка виявила бажання допомогти фінансово.

Як ти розподілив гроші?

На оренду, купівлю обладнання і сировини.

Опиши внутрішню кухню пекарні.

Ми зробили MVP-версію пекарні. Коли відкривалися, в нас була піч, холодильник, міксер і все. А для нормальної пекарні потрібен тістоміс, серйозний міксер на 15 літрів, великий холодильник, більш професійна піч. Зараз у нас все, крім печі, нове, а піч поки що б/у. Щоб відкрити нормальну пекарню, потрібно приблизно $100 тис. Ми намагалися створити підприємство, яке працювало б за мінімальних інвестицій.

Як ти добираєш персонал: пекарів і супровідників?

Спочатку було важко, тому що проект був невідомий, а зараз легше. Я намагаюся брати на роботу всіх, а потім дивлюся, хто може працювати, а хто ні. Ті, хто не можуть, відразу йдуть. Більшу частину людей беремо з реабілітаційних центрів. Також нам дзвонять батьки, щоб працевлаштувати своїх дітей.
Із супровідників у нас зараз працює Оксана, мама нашого пекаря Кирила. Вона слідкує за психологічним станом наших підопічних, допомагає їм зберігати душевний спокій, якщо виникають складнощі. Спочатку Оксана прийшла допомогти, коли ми готувалися до «Кураж Базару». З того часу залишилася в нас працювати. 

Опиши портрет клієнта вашої пекарні: хто це, чим займається, чим захоплюється?

Наша цільова аудиторія – це молоді жінки, яким 26–41 рік. У них двоє дітей, чоловік, середній або високий заробіток. Вони живуть у новобудові, у частини з них є машина.

Згадай перші маркетинг-кроки: якими вони були, де спотикався?

Ми починали з SMM, і в нас працює тільки SMM. Ми маємо сторінки на Facebook і в Instagram, а також сайт, де роблять замовлення. Але основний потік клієнтів приходить з Facebook: це і дешевше, і швидше, і краще.

Які креативні фішки використовуєте в SMM, tone of voice?

Ми намагаємося не говорити про сумне, а якось підбадьорювати людей. Але маніпуляції на Facebook і Instagram дуже дієві, ми це вже перевіряли. Коли ми постимо в соцмережах три веселих пости поспіль, а потім різко – сумний, то як раз на сумному і піднімаються замовлення. Якоїсь надзвичайної стратегії в нас немає. Ми розповідаємо про нові кекси, наших хлопців, проблему ментальної інвалідності в Україні, проблеми працевлаштування таких людей. Ми не постимо наші інтерв’ю або те, як нас знімають.

Ти останнім часом багато виступаєш на різних заходах. Будуєш селф-бренд? Як він допомагає?

Я не будую. Воно виходить само собою. Склалося так, що Владислав Малащенко – соціальний бізнесмен, цар і бог. Мені це дуже не подобається. Багато людей вважає, що тільки обрані можуть робити щось хороше, насправді ж це можуть робити всі. На кожному заході я про це і кажу. А ще деякі люди дивляться репортажі та фільми, тому вони уявляють всю кухню тут зовсім іншою, не такою, яка вона насправді.

А якою ж вона є насправді?

Важкою, рутинною, але веселою.

Які твої плани щодо розвитку на найближчий час?

У березні ми відкриваємо кафе й перевозимо пекарню туди. У травні в нас почне працювати великий ресторан на 100 посадочних місць такого ж формату.

А нашим зарубіжним сусідам розповідаєш свою бізнес-історію?

Деякі росіяни хочуть купити в нас франшизу, але я відмовляю. Це хороші, аполітичні люди, вони проти того, що зараз відбувається між Україною і Росією, до того ж відкрито про це говорять. Але якщо я зараз відкрию пекарню в Росії, мені здається, що буде шоу в форматі «зрада». Я б відкрив, адже в Росії рівень розвитку соціального бізнесу набагато вищий, ніж у нас. Там немає такої ж пекарні, але там дуже багато людей займаються чимось схожим. Поняття «ментальна інвалідність» я привіз якраз із Росії. Також в Ізраїлі хочуть відкрити пекарню Good Bread From Good People.
Але франшизи дорогі. Наша цільова аудиторія, яка хоче купити франшизу, – це мами таких дітей або працівники соцслужб. Але в них немає таких грошей. Тому немає людей, які змогли б купити франшизу та ще й облаштувати пекарню. Адже в цьому випадку треба займатися і продажами, і сервісом, і виробництвом, що найважче.
А у Європі такі бізнеси є: схожі кафе працюють в німецькому Штутгарті, у Швейцарії…

А коли ти створював Good Bread From Good People, ти орієнтувався на схожий закордонний проект?

Я дивився, що робить Puzzle Café у США. Цей заклад і спонукав мене працевлаштовувати людей з певними особливостями. Але Puzzle Café бере на роботу всіх, хто не може влаштуватися десь в іншому місці, і це круто. Ще мене надихнув проект Гаріка Корогодського «Жизнелюб», а також проект «Горіховий дім».

Які запитання потрібно задати собі перед запуском бізнесу?

- Навіщо я це роблю?
- Для кого я це роблю?
- Навіщо воно мені треба?
Відповівши на ці три запитання, можна йти далі. Але зазвичай, якщо є велике бажання, не потрібно собі ставити запитання.

Відкриваючи бізнес, до чого треба бути готовим?

До неприйняття. У нашій державі не можна створювати соціальні бізнеси. Ми до цього не готові. Але якщо я хочу стати соціальним підприємцем, що робити? Йти і робити. Порушувати закони, не боятись, допомагати, все продумувати.
Соціальний бізнес може бути іншим. Не обов'язково допомагати тільки тим, що ти наймаєш людей з особливими потребами на роботу. Потрібно допомагати всім. І найголовніше в соціальному бізнесі – не нашкодити. Тут, у пекарні, нашкодити цим людям дуже просто. До нас часто приходять журналісти, які для свого телеканалу знімають сюжети і часто неадекватно поводяться. Журналісти прийшли і пішли, а наші хлопці потім три дні страждають від цього. Вони не розуміють, що відбувається, але ми бачимо, що у них всередині щось вибухає, тому що хтось прийшов і погано себе вів, кричав, огризався. А один з одним вони чудово, дуже емпатійно спілкуються, поважають один одного і допомагають один одному.

Що потрібно знати підприємцю про просування свого проекту на ринку?

По-перше, потрібен wow-ефект. По-друге, потрібен крутий продукт. Якщо цих двох складових немає, то не треба робити бізнес. Ніша соціального бізнесу в Україні не зайнята, тут у нас немає титанів.

Чи плануєш ти використовувати якісь маркетингові можливості крім SMM?

Якщо говоримо про кафе, то буде рекламна компанія у житловому комплексі, на території якого ми відкриємося. Якщо про ресторан, то робитимемо рекламу в соцмережах. Не бачу сенсу робити білборди. Вивіски, листівки – це дорого, некрасиво і не треба. Поки що SMM для нас – це найчистіший канал комунікації. Головне – писати нормальні пости.
Я хочу, щоб пекарня працювала у В2В-сегменті більше, ніж в В2С. Сподіваюся, що на В2В ми будемо заробляти більше. А там інструменти маркетингу – це особиста зустріч. Це простіше в чомусь і страшніше.
 

Супербізнес

АТ "Ощадбанк"