Кав’ярня: як не треба робити

Вікторія Куба-Нова, власниця кав’ярні на колесах і учасниця реаліті-школи бізнесу «Будуй своє», розповіла про свій перший невдалий підприємницький досвід, факапи, помилки та які уроки були корисними.

— Вікторіє, чому ти обрала кав’ярню на колесах, а не будь-який інший бізнес?

— Років зо 2,5 тому мої приятелі запропонували відкрити переїзну кав’ярню у столиці. При тому, що раніше ні до кави, ні до бізнесу я не мала жодного стосунку. І моя любов до цього напою дорівнювала нулю, і скарбничка підприємницьких навичок була порожньою.

Проте ідея приятелів мене зацікавила, адже вони запевняли, що це гарна інвестиція. За їхніми словами, кав’ярня на колесах не вимагала б багато уваги та зусиль. Відповідно до задуму, все мало діяти за наступним принципом: придбав авто та обладнання, найняв баристу, регулярно поповнюй запаси кави, молока тощо — отримуй постійний заробіток, що стане пасивним доходом. А вкладені кошти мали б повернутися за 1,5 року часу.

Мені ця ідея імпонувала, тому що, вклавши у цей бізнес гроші, я сподівалась не полишати акторської кар’єри. Тож я прийняла пропозицію, не здогадуючись, скільки пригод на мене чекатиме згодом.

— Що ти зробила для відкриття кав’ярні на колесах?

— Насамперед, знову ж таки, довірилася приятелям. Вони посприяли у купівлі автомобіля та кавового обладнання, що було у використанні. Ця покупка мені коштувала $5 тис. особистих заощаджень. Каву та матеріали для роботи придбала на оптовому ринку. І з яким же запитанням я зверталася до продавців? Що купують найчастіше! Цим і керувалася. Швидко знайшла баристу, що мав готувати каву.

І наприкінці літа 2016 р. я стартувала.

— Де продавала каву?

— І за містом, і біля заводів, і у столичних парках. Незалежно від локації продажі були різними. Але головна проблема — не в місцях або ціні, а в іншому — в місті Києві майже неможливо працювати законно! На мою думку, простіше було домовитись з владними організаціями, ніж вигравати нереальні тендери на місця для пересувної торгівлі. Але такі домовленості не завжди діяли, що виливалося у нові проблеми. Останні знову і знову доводилося вирішувати грошовими домовленостями. Все це нічим не нагадувало те, на що я розраховувала на старті — стабільний пасивний дохід. Натомість я регулярно отримувала купу неприємностей та конфліктів.

— На твою думку, який головний ризик цього бізнесу?

— Зостатися ні з чим, іншими словами — без кавової машини та авто. Це призводило до втрати моїх заощаджень, часу та зусиль.

— Вікторіє, чи відчувала ти сезонність у цій справі?

— За моїми спостереженнями, найбільше купують, коли дуже холодно і навпаки — влітку, коли дуже спекотно, але в таких випадках рятували холодні напої.

— Що ти вважаєш помилками?

— Багато чого (сміється). Чесно кажучи, напевне, найбільша моя помилка — що я взялася за справу, до якої не лежала душа. Адже кави я взагалі не вживаю. Як можна було починати перший бізнес на тому, що не любиш? Далі, розбираючи помилки, розумію: треба було вчитися, а потім відкривати власну справу.

Свою роль зіграла відсутність знань у кавовій справі — я не бариста, і нічого не тямлю в каві. Це дорівнювало багатьом проблемам — я не могла перевірити знання людей, що приходять на роботу.

А ще — моя впертість. Побачивши навалу проблем, мені треба було терміново закривати справу та вчитися, а не продовжувати факапити (сумно посміхається). Але це досвід, і нехай він буде корисним іншим початківцям.

— Чого тебе навчив бізнес?

— Насамперед слід розбиратися, для чого і що саме робити. Якщо говорити не про дії, а про емоції — бути менш емоційною, більш виваженою, інколи навіть жорсткою.

— Що тепер?

— Спочатку, коли прийшла до реаліті-школи бізнесу «Будуй своє», думала полишити ідею з кав’ярнею. Однак після курсів провідних спікерів, відомих підприємців та багатьох інших, вирішила спробувати свої сили у кавовій справі знову — відкрити стаціонарну кав’ярню, співпрацюючи з учасниками реаліті-школи (до речі, поради про те, як уникнути факапів при відкритті стаціонарної кав’ярні, читай тут).